"Ополченці" в Києві, або театр, що провокує суспільну дискусію

Ополченці в Києві, або театр, що провокує суспільну дискусію

Цегляне приміщення. Зі стелі стирчить арматура. Темно та холодно. Лише через тьмяне проміння софітів помічаєш у кутку кімнати жінку у комуфляжі. Вона сидить, опустивши голову, і тільки кінчики її світлого волосся ворушаться на протязі. Галина Джикаєва, акторка київського «РostPlayТеатру», за мить перевтілиться в проросійського сепаратиста з Донбасу в моновиставі «Ополченці».

У Києві діє новий театральний майданчик, де глядач є ключовою складовою вистави. Головною метою акторів і режисерів «РostPlayТеатру» є підштовхнути аудиторію до гострої суспільної дискусії.

«PostPlayТеатр» обʼєднав молодих театральних діячів з Києва, Криму та Донбасу. Його заснували в грудні 2015 року. Колектив театру вирішив за допомогою нових драматичних форм працювати з гострими соціальними темами, які найбільше турбують сучасну Україну. Саме через те, що більшість акторів походить з окупованих територій, у репертуарі театру центральними стали вистави про внутрішнє переселення, війну на Донбасі та анексію Криму.

«Ополченці» в Києві

Моновистава «Ополченці» є монологом-сповіддю жителя Донецька, який після Революції гідності в Україні підтримав спочатку сепаратистів. Одна з актрис театру випадково зустріла цю людину в центрі Києва минулого літа та записала розмову з ним на диктофон. Згодом ця розповідь і лягла в основу документальної пʼєси Яни та Дена Гуменних.

«Коли ми почули цю історію, то вирішили, що ця людина має бути почутою»,— пояснює Джикаєва, яка грає проросійського бойовика. У театрі говорять, що обрали для виконання ролі саме жінку, «щоб була можливість відсторонитися від героя. Ми хотіли розказати саме про персонаж, але не від особи чоловіка».

Упродовж години сценічний сепаратист вустами актриси розповідає про початок війни, про обстріли Донецька, гуманітарну кризу та його рішення вступити в «ополчення». «У мене маленька донька, а я втратив роботу… Так, я вбивав… — промовляє героїня.— Я не за Україну, і не за Росію! Я за Донбас! Не міг я дивитися, як знищують моє місто та моє життя в ньому. Пощастило, я влаштувався в ополчення та ще й заробляв гроші». Згодом він розповідає, як сам був вимушений тікати з Донецька від проросійських бойовиків і шукати прихистку в Києві.

Уся вистава тримає глядача в постійному напруженні — часто звучать контроверсійні та неприємні речі про війну на сході України, що викликають обурення та огиду в залі. «Взагалі я не звик чути про те, що українська армія може робити негероїчні вчинки. Сама розповідь людини „з того боку“ є незвичною та неприємною. Але колись ми будемо шукати спільну мову, тому треба себе змушувати це слухати»,— коментує виставу один з присутніх.

Галина Джикаєва визнає, що їй було непросто перевтілитися в персонаж, який вона цього разу зіграла на сцені. «Мені було складно працювати над образом. Я дуже довго не могла його впустити в себе — мені чужий його спосіб мислення, його емоції,— розповідає актриса.— Після десяти вистав, він стає мені зрозумилішим, але не ближчим».

Чи готові супротивні сторони до діалогу?

Театр мав невеликі гастролі Україною — виставу показали в центральній та західній частинах країни.

Колектив «РostPlay» наголошує, що театр дуже гостро реагує на процеси в суспільстві та за допомогою експериментальних форм і документальних вистав намагається підштовхнути дебати: як українці житимуть після закінчення конфлікту? Що люди скажуть одне одному, коли всі повернуться до своїх домівок? Поки що ці питання турбують лише культурне середовище України.

«Цей спектакль, як лакмусовий папірець — він показує настрої нашого суспільства. Після перегляду в глядачів дуже різна рекція: або люди обуруються ще більше, або ставляться з розумінням та готові пробачити»,— ділиться враженням від гастролей з цієї виставою Галина Джикаєва.

За словами актриси, театр не навʼязує глядачу свою позицію, але залишає місце для роздумів кожному, адже стомлене від війни суспільство потребує рефлексії.

Якби у театра була можливість показати виставу на непідконтрольних українському уряду територіях, то він це зробив би. «Повністю відмовлятися від діалогу ми не маємо права»,— зауважує Джикаєва та додає: «Є люди, з якими можна вибудувати комунікацію та знайти шляхи порозуміння. Діалог завжlи створюється двома сторонами, я сподіваюсь, ми зможемо звести такий місток».

У кінці вистави лунає пісня Imagine британської групи The Beatles, а героїня підкурює одна за одною цигарки з повної пачки та залишає їх тліти. На знак життя, що згасає на війні. Після вистави глядачі мовчки залишають залу. Лише молодий чоловік Сергій промовляє: «Це дуже потужна річ, що розʼятрує душу».

Дивитись відео02:41

Поділитись

Український Театр переселенця в Берліні: історії про війну, життя і смерть

ВідправитиFacebookTwitterGoogle+WhatsappTumblrVkontakteLivejournalМой кругMailOdnoklassniki

Постійне посилання http://dw.com/p/1IPrE

Український Театр переселенця в Берліні: історії про війну, життя і смерть

Підписка на новини

Щоденні новини Time-UA.com на Вашу поштову скриньку. Отримуйте на свій E-mail останні новини за добу!