Театр по-новому: діалог із глядачами і реальні історії на сцені

Усі знають про класичний театр, коли виставу створюють режисер та сценарист, ролі грають професійні актори, а глядачу відводять пасивну роль спостерігача. Та нові інтерактивні театральні форми перевертають звичний порядок. Українські практики нестандартних підходів переконані, що альтернативні форми дають людям голос та створюють простір для діалогу в суспільстві.

Учасники створюють образи на семінарі з методики театру пригноблених на фестивалі Гогольфест у КиєвіВ Україні активно розвиваються нові форми театру. Акторами і режисерами стають звичайні люди, які розповідають на сцені власні історії. Інтерактивний театр дає можливість по-новому подивитися на свої проблеми.

Театр імпровізації: побачити себе збоку

Плейбек-театр виник у 1975 році у США. 15 років тому театр імпровізації зʼявився в Україні. Останнім часом цей формат розвивається особливо активно. На сьогодні в країні існує близько 20 плейбек-театрів. Лише за останній рік виникло 5 нових — три у Києві та по одному в Одесі та у Львові. Q Playback Theatre — один з тих, що зʼявилися цього року в столиці. Його керівниця Властислава Сплеш розповідає, що її метою було створити соціальний театр, який би показував вистави на гострі актуальні теми в суспільстві.

Театральна трупа плейбек-колективу проводить регулярні репетиції, але вистава у плейбек-театрі відбувається без жодного сценарію. На показ (перформанс) приходять глядачі — зазвичай не більше 50, заради комфортної атмосфери,— і саме вони створюють виставу. Охочі один за одним розповідають свої історії, а актори одразу ж показують їх на сцені. Глядач отримує унікальну можливість подивитися на свою історію з іншого боку, а інколи і побачити в ній те, чого раніше не помічав.

У липні Q Playback Theatre провів виступ на тему «яНеБоюсьСказати» через два тижні після початку флешмобу. На виставі жінки та чоловіки з глядацького залу розповідали про насильство і вихід із цієї ситуації. «Нашим завданням було дати людям вихід у вільний простір — не просто написати свої історії у Фейсбуку, а розповісти і побачити як багато людей їх чують і підтримують»,— розповідає Властислава Сплеш.

За останні місяці театр проводив перформанси зокрема на теми боротьби з раком та подолання дискримінації. «Попри те, що ми часто торкаємося болючих тем, завжди на показі будуть кілька неймовірно позитивних та життєствердних історій, які будуть надзвичайно мотивуючими,— каже Властислава Сплеш.— Люди бачать, що вони не самі, і що є ті, кому вдалося подолати таку саму проблему».

Документальний театр: сто відсотків правди

У документальному театрі вистави базуються на реальній історії реальної людини. За такою методикою працюють «PostPlayТеатр» та «Театр переселенця», створюючи вистави про досвід життя під час війни. Очільниця херсонської феміністичної ЛГБТ-інклюзивної організації «Інша» Марина Усманова, за освітою режисер, вирішила, що ця методика найкраще підходить для боротьби з гендерною дискримінацією. Вона та її заступниця, драматург Наталя Блок, створюють постановки на основі особистих історій жінок, які звертаються до організації, або просто на базі почутого на вулицях чи у потязі.

Виставу «Стигма» про стереотипи та реальність життя людей із ЛГБТ-спільноти, яку ставив театр «Інша», було створено за методикою «вербатім»: інтерв’ю реальних людей записували на диктофон, а актори відтворювали це на сцені, не змінюючи слів та інтонації. У виставі «Тижемать», показаної в Києві, акторки розповідали про долі трьох жінок.

Багато глядачів зізнавалися, що кардинально змінили своє ставлення до теми після вистави. Марина Усманова запевняє: «Вплив посилюється тим, що глядачу заздалегідь кажуть про те, що це справжні історії. Можливість документального театру — показати те, про що ти, можливо, і не думав, але воно абсолютно точно існує в реальності».

Такий підхід дозволяє людині розповісти свою історію, але лишитися при цьому анонімним. «Дуже важливо, що можна свою проблему винести на публіку, подивитися на неї з боку, поаплодувати актрисі, яка її зіграла, і зробити для себе її менш болючою»,— зазначає Марина Усманова.

Форум-театр: репетиція життя

Ще одна театральна форма, що набирає обертів в Україні,— форум-театр. Невеликі вистави за допомогою фасілітатора створюють звичайні люди після серії вправ та ігор. Історії, показані на сцені, відображають проблеми, з якими ці люди стикаються у своєму житті. Найнезвичніше для класичного театру відбувається під час показу: глядачі можуть будь-якої миті зупинити виставу і замінити когось з акторів на сцені. Вони мають можливість спробувати діяти по-іншому та пошукати стратегію для зміни ситуації.

Співзасновниця неурядової організації «Театр для діалогу» Яна Салахова розповідає, що формат форум-театру надзвичайно влучно підходить для обговорення критичних тем та спонукає до дії: «Таким чином можна знайти естетичну форму разом з іншими людьми, яку можна обговорити, і в безпечному просторі прорепетирувати що можна робити з цією реальністю, щоб змінити її на краще».

«Театр для діалогу» проводить семінари, що завершуються форум-виставами, по всій Україні. Учасники підіймали теми трудових прав, доступності для людей з інвалідністю, проблем жінок та порозуміння поколінь. На сході України «Театр для діалогу» разом із організацією «Простір толерантності» провів низку форум-вистав, де активісти та місцеві жителі обговорювали проблеми сьогодення.

Такі методики дозволяють людині вийти із замкненого кола, зазначає Кіра Клейдерман з «Простору толерантності»: «Форум-театр дає нам можливість побачити ситуацію з різних сторін та перспектив і зрозуміти що підходить саме тобі. Це про те, що ти можеш змінити ставлення, включитися в певну дію, зрозуміти що для тебе працює.»

Мета — порозуміння та діалог

Для нестандартних форм театру не потрібна професійна сцена і достатньо мінімум реквізиту. Але головна відмінність від класичного театру — соціальний підтекст. Практики цих методик переконані, що формати, де глядач бере безпосередню участь у виставі, відкривають можливість людям висловитися і почути один одного.

«У нашому суспільстві дуже високий градус напруги, невисказаної агресії, а театр — саме те, що дає можливість попрацювати з емоційний фоном та почуттями, які накопичуються у людини та в її оточенні»,— наголошує Кіра Клейдерман.

Яна Салахова переконана, що інтерактивні форми театру універсальні і дозволяють довести до людей інформацію, яку складно донести раціональними шляхами: «Це дозволяє достукатися до людей і задати певні питання собі, поставити під сумнів певні речі, розвинути критичність, зрозуміти, що тебе оточують люди з дуже різними долями та життєвою ситуацією.»

«Класика лишається класикою, але людина перестає на неї живо реагувати. Кожному поколінню потрібні нові засоби вираження»,— пояснює появу нових театральних форм Марина Усманова.

Дивитись відео02:41

Поділитись

Український Театр переселенця в Берліні: історії про війну, життя і смерть

FacebookTwitterGoogle+WhatsappTumblrVkontakteLivejournalМой кругMailOdnoklassniki

Постійне посилання http://dw.com/p/1IPrE

Український Театр переселенця в Берліні: історії про війну, життя і смерть

Підписка на новини

Щоденні новини Time-UA.com на Вашу поштову скриньку. Отримуйте на свій E-mail останні новини за добу!