Інтервʼю з Борисом Барським під час премʼєри вистави «Орфей і Еврідіка» у Києві

Інтервʼю з Борисом Барським під час премʼєри вистави «Орфей і Еврідіка» у КиєвіІнтервʼю з Борисом Барським (театр «Маски») під час премʼєри вистави «Орфей і Еврідіка» у Києві 14 травня 2014 року.

Борис Барський — український актор і поет, Народний артист України.

Time-UA: Борис, чому ви вирішили брати класичні історії та обробляти їх на сучасний лад, у такому гротескному поєднанні, як трагедію із гумором?

Борис Барський: Це тому, що я за натурою дуже оптимістична людина, я ніколи не любив драму, я не подивився до кінця жодного драматичного фільму. Я одразу, з першої хвилини, розумів, що тут «пахне» сльозами та великими пристрастями. А це мені не подобається. Ще дуже давно я прочитав дуже драматичну книжку «Пролітаючи над гніздом зозулі», а коли прийшов до театру дивитися, я собі слово дав, що до кінця не дивитимусь. Там грав блискучий Ніколсон, але я додивився рівно до того моменту, де з Ніколсона мали зробити качан капусти. Коротше кажучи, пішов з кінотеатру. Тому мені подобається усе світле, яскраве, енергетично позитивно заряджене, кумедне. Я в усьому цьому живу як птах у небі.

— Можна сказати, що Кен Кізі — один з ваших улюблених авторів?

— Так, напевне так. Ну десь три чверті книжки. Мій найулюбленіший автор — це Ярослав Гашек. Я прочитав «Швейка», і знаю його майже на пам’ять, тому до всіх подій ставлюся «за Швейком»: хай буде так як буде, бо якось так воно і буде, бо не було ніколи так, аби було ніяк. Я дуже полюбляю усе веселе.

— Багато режисерів зараз знімають картини про майдан, революцію...

— Я думаю, що це треба робити, це історія, котра відбулася перед нашими очима, і колись хто-небудь бажатиме змінити її, і так само ми проходили це мільйони разів, нам по одному розповідали про Велику жовтневу соціалістичну революцію, і ми знаємо лише «червону» правду, а там правд було дуже багато. Так само ми знаємо про Велику Вітчизняну Війну, але з позиції комуністичної партії, а теж існує й інша правда, і не існує лише чорного та білого, існує дуже багато відтінків, тому ці фільми необхідні для того, аби якось увічнити усе це. З іншої сторони, є дуже багато негативної інформації, котру «зливають» зараз на нас із телевізора, ще більше додає неврозу людям. Напевне, заляканим народом простіше керувати, але колись Вуді Аллен сказав, що зараз сміття в Лос-Анджелесі не викидають, а зливають у телевізор. І ми отримуємо подібне: «Брехня, повторена сто разів, стає правдою». І те саме ми бачимо на російських каналах, певні речі прослизають і в наших каналах, тому людям варто стати трішки мудрішими, і не варто сидіти біля «ящика» постійно. Дізнався про події — і все, піди краще (на виставу) і отримай задоволення, заряд енергії. Коли починалися Події, було дуже холодно, була зима, дерева були сірі, палили шини, був голий асфальт, вивертали каміння. Зараз усе вже змінюється просто перед очима: дерева зелені, травичка розквітла, молодь зустрічається, закохується — життя продовжується. Якщо жінка вагітна, ти ніколи не спиниш її пологів. А жінки народжуватимуть і кохатимуть. І чоловіки кохатимуть, тому не варто зациклюватися на одній речі.

— Борисе, скажіть, коли Ви приїжджаєте з виставами до Москви чи інших міст Росії, чи відчуваєте на собі негативне ставлення, чи це вас не турбує? Бо одеситів вважають одними з «адекватних» у даній ситуації...

— Я вважаю, що так, одесити — адекватні з однієї сторони, а з іншої сторони люди різні є. Я це кажу як професійний дурень, як академік Академії дурнів. Проте я знаю, що кількість розумних людей — в однаковій пропорції є завжди. Тому можна зустріти розумну людину, можна зустріти дурну, але ж ти не ображатимешся на собаку, котрий гавкає на тебе на вулиці.

— Тобто Ви зовсім не реагуєте?

— Чому? Можу відповісти: так само я зустрічав українців у Москві, котрі казали: «Як ви можете тут жартувати коли там відбувається таке?». Я відповідав: «А що ви тут робите? Їдьте туди та приймайте участь. Вам тут легко сидіти й давати поради. А жартувати, я вважаю, завжди треба. Під час війни, навпаки, виїжджали фронтові бригади»...

— Марлен Дітріх возила концерти на фронт.

— Так, а у нас — і Любов Орлова була, а також Тарапунька і Штепсель їздили. Це необхідно, це важливо.

— Де ви знаходилися коли в Одесі починався цей заміс?

— Ми навіть не в курсі цього були, бо в той день ми грали виставу.

— І от виходите ви увечері після вистави — і виявляється...

— Ну що ж, це було, цього не викреслити з історії, і цього не викреслити зі своєї душі. Це шрам, котрий назавжди лишиться у душі кожного одесита.

— В одному із інтерв'ю Ви сказали: «У Георгія Делієва є маса чудових ідей на «повні метри», на фільми». Ви торкнулися питання про продюсування, казали, що зараз це нікому не потрібно, адже є мало хороших продюсерів, і якби зараз кіноіндустрія України була у нормальному стані, можливо знайшовся би нормальний продюсер, котрий взяв би «під крило» одну з ідей. Як ви вважаєте, чому, здавалося б, для такої людини, як Георгій Делієв (зрозуміло ж, що напевне ці сценарії можуть стати надбанням української культури), не вдається знайти продюсера, котрий взявся б за це?

— Я не знаю, я категорично не роздумую. Може, ще не прийшов час, може гарне вино має настоятися, може гарний коньяк — гарної витримки. За досвідом знаю, що ми мали проект «Маски-шоу», ми зняли близько 90 серій, я навіть не лічив. А потім у певний момент цей проект вичерпався, ми вже знали, що ми вміємо, ми це робимо добре, ми в цьому досягли досконалості, одночасно із цим нам подарували театр: місто надало нам приміщення, ми зайнялися театральною діяльністю, і ми навіть не помітили, що припинили знімати «Маски». Усю енергію було витрачено на те, аби зробити цей театр, зараз ми маємо 9 авторських п’єс, ми їх граємо. Проте якось життя склалося, ми й тоді могли б сказати «Ну як от так, що ми не знімаємо?». Як сказав Жванецький, тільки-но стаєш майстром своєї справи — зникає справа. Проте в нас не зникло, ми маємо дуже багато напрямків, у котрих ми працюємо.

— Як ви ставитеся до таких титулів, як: «Народний артист України», «Заслужений артист»? Я розумію, що ви маєте цю нагороду, проте якщо трішки абстрагуватися, «не для камери», як ви ставитеся до цього? У жодній країні, де розвинені кінематограф, театральне мистецтво, музичні театри, немає подібних звань.

— Ну то й що? А в нас є, це ж так чудово: ні в кого немає, а у нас — є. Я думав, що за цим що-небудь відбувається. Коли мені давали «Заслуженого», в мене питали: «Чому тебе не цікавить, які до цього додають пільги?» — я кажу: «А хіба до цього що-небудь додають?» — «Так, якщо держава дасть тобі квартиру, матимеш 20 зайвих метрів» — «А держава дасть мені квартиру?» — «...». Хто мені її дасть? Ніхто не дасть. Так само, коли я отримав «Народного», мені також цікаво стало, які пільги. Ну я знаю, що це безкоштовне поховання та пам’ятник. Це, напевне, трішки тішить, проте я теж не поспішаю. Як кажуть в Одесі, «не дождетесь»! У 2004 році, мене в Донецьку прийняли до «Спільноти ЛОХів»... Це — «Спільнота Людей Дуже Гарних» («Сообщество Людей Очень Хороших»). І я пишаюся цим званням не менше, аніж «Народним Артистом України» чи «Академіком дурнів».

— Чи плануєте ви цього року відвідати Одеський кінофестиваль?

— Так.

— Були чутки, що цього року взагалі не буде Одеського фестивалю. Але він відбудеться?

— Ми провели «Комедіаду», значить це теж буде...

— Міністр культури Євген Нищук обнулив фінансування культури України і обґрунтував це тим, що гроші зараз більше потрібні армії, аніж культурі. Культура зачекає. Як ви ставитеся до того, що допомога культурі зараз буде нульова, проте озброюватиметься армія? Чи знаєте ви про це?

— Ну я не чув. Думаю, може їм видніше, бо навіть стародавні китайці казали «бажаєш миру — готуйся до війни». Не знаю, не можу сказати... Ми якось звикли. Повернемося до того, що ми з Одеси. Ми звикли до того, що в Одесі ніхто ніколи нічим не допомагав, одесити звикли розраховувати на себе. Я не можу сказати, що хто-небудь з Міністерства Культури чи будь-звідки сильно допоміг нам під час зйомок «Масок». Проте ми якось подужали. Тому я вважаю, що талант хоч і закочуй в асфальт, він все одно проросте. Тому жаль, проте, мабуть, не час.

Підписка на новини

Щоденні новини Time-UA.com на Вашу поштову скриньку. Отримуйте на свій E-mail останні новини за добу!